набундючений

НАБУНДЮ́ЧЕНИЙ, а, е, розм.

1. Дієпр. пас. до набундю́чити.

Староста скинув набундюченого спереду картуза, махнув рукою – і сход притих з того дива, що до нього вперше заговорив незвичний господар села (М. Стельмах);

// у знач. прикм. Надутий, з розпущеними крилами.

На стежках парку походжають, як дома, набундючені фазани (О. Гончар).

2. перен., зневажл. Зарозумілий, гордовитий.

По вулицях [міста] обшарпані поліцаї проторюють серед людей дорогу мандаринові, який сповнений до себе пошани, набундючений, сидить в шовком критому паланкіні (Олесь Досвітній);

Лорду Гамільтону більше немає місця в щоденнику [Марії]. Вже двадцятилітньою зустрічає його в Парижі – розтовстілого, набундюченого, мов індик (М. Слабошпицький);

Фінінспектор, поважний і набундючений, з великою, як на його зріст, папахою на голові, стоїть тут у коридорі, оточений свитою помічників (І. Багряний).

Значення в інших словниках

1. набундючений — набундю́чений дієприкметник розм.  Орфографічний словник української мови
2. набундючений — Надутий, напиндючений, д. наґоґошений, напужений.  Словник синонімів Караванського
3. набундючений — див. пихатий  Словник синонімів Вусика
4. набундючений — -а, -е, розм. 1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до набундючити. || у знач. прикм.Надутий, з розпущеними крилами. 2》 перен. Зарозумілий, пихатий.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. набундючений — ЗАРОЗУМІ́ЛИЙ (який тримається, поводиться гордовито, самовпевнено, вважаючи себе в чомусь вищим від інших), ГО́РДИЙ, ГОРДОВИ́ТИЙ, ПОГО́РДЛИВИЙ, ПОГО́РДИЙ, БУНДЮ́ЧНИЙ підсил., ПИХА́ТИЙ підсил., ПИ́ШНИЙ підсил., ЧВАНЛИ́ВИЙ підсил., СПЕСИ́ВИЙ підсил.  Словник синонімів української мови
6. набундючений — НАБУНДЮ́ЧЕНИЙ, а, е, розм. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до набундю́чити; // у знач. прикм. Надутий, з розпущеними крилами. На стежках парку походжають, як дома, набундючені фазани (Гончар, Таврія, 1952, 125). 2. перен. Зарозумілий, гордовитий.  Словник української мови в 11 томах