набундючений
НАБУНДЮ́ЧЕНИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до набундю́чити;
// у знач. прикм. Надутий, з розпущеними крилами.
На стежках парку походжають, як дома, набундючені фазани (Гончар, Таврія, 1952, 125).
2. перен. Зарозумілий, гордовитий.
По вулицях [міста] обшарпані поліцаї проторюють серед людей дорогу мандаринові, який сповнений до себе пошани, набундючений, сидить в шовком критому паланкіні (Досв., Гюлле, 1961, 159);
Ніхто в місті не знав, що робиться за тією огорожею, що стережуть там набундючені, з когутячими перами на капелюхах жандарми (Скл., Карпати, II, 1954, 6).
Словник української мови (СУМ-11)