навар
НАВА́Р¹, у, ч.
1. Рідина, насичена соком тієї речовини, того продукту, що в ній вариться, заварюється і т. ін.
– А зараз рекомендую прополоскати зуби наваром дубової кори (Ю. Збанацький);
В темнику стоїть дев'ятиденний навар із вовчого лика (М. Стельмах);
// Жир, що спливає на поверхні рідкої їжі при варінні в ній тваринних продуктів.
Юшка з наваром.
2. рідко. Твердий осадок на стінках посудини, у якій що-небудь кипить, випаровується; накип.
– Оскардами не лише зрубують навар в котлах, – дізнався Оверко, – а також тешуть дикий камінь (К. Гордієнко).
НАВА́Р², у, ч., прост.
Плата за що-небудь.
Робота путяща? – Нічого. Подобається. – Навар підходящий (О. Бердник);
І машинально видав [механік]: – Навар буде? Космонавт розгублено помацав кишені оранжевого комбінезона: – Десятку дам... (А. Крижанівський);
// Додаткова плата або просто якась додаткова вигода відносно основної плати.
Зарплата добра. До двохсот п'ятдесяти виробляю... – Ну це на хліб, на молоко. А я питаю про навар? (О. Бердник);
// Прибуток, одержаний від продажу чого-небудь або будь яких торговельних операцій.
Члени кооперативу скуповували на базарі оптом м'ясо і перепродували його з великим наваром для себе (із журн.);
Ми з цієї справи не маємо ні шеляга навару (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)