навдивовижу
НАВДИВОВИ́ЖУ, присл.
1. Напрочуд; надзвичайно.
Годинник ішов навдивовижу справно (Л. Дмитерко);
В весняному небі снувались навдивовижу ніжні хмарки (О. Довженко);
Навдивовижу багата мовна палітра в передачі людських почуттів (з наук.-попул. літ.).
2. Дуже добре, чудово.
[Семен Мельниченко:] І свячена верба .. розрослась навдивовижу: мабуть, часто поливана (М. Кропивницький);
Пшениця розрослась і заколосилась навдивовижу (О. Стороженко);
Люди .. вимуштровані [вимуштрувані] навдивовижу (Ю. Смолич);
Вона Ганна Барвінок навдивовижу знала добре народні пісні (з наук.-попул. літ.).
3. розм., у знач. присудк. сл. На подив, здаватися дивним.
Навдивовижу всім турецький огірок (Л. Глібов);
Якщо з тих дрібних квіточок та зв'язати букета, то всім буде навдивовижу (Панас Мирний);
Навдивовижу всьому селу, другого дня на добрих конях приїжджає агітатор (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)