навдивовижу
НАВДИВОВИ́ЖУ, присл.
1. Напрочуд; надзвичайно.
Годинник ішов навдивовижу справно (Дмит., Розлука, 1957, 44);
В весняному небі снувались навдивовижу ніжні хмарки (Довж., Зач. Десна, 1957, 278).
2. Дуже добре, чудово.
[Семен Мельниченко:] І свячена верба.. розрослась навдивовижу: мабуть, часто поливана (Кроп., І, 1958, 59);
Пшениця розрослась і заколосилась навдивовижу (Стор., І, 1957, 33);
Люди.. вимуштровані навдивовижу (Смолич, І, 1958, 80).
3. розм., у знач. присудк. сл. Викликати подив, здаватися дивним.
Навдивовижу всім турецький огірок (Гл., Вибр., 1951, 79);
Якщо з тих дрібних квіточок та зв’язати букета, то всім буде навдивовижу (Мирний, V, 1955, 380);
Навдивовижу всьому селу, другого дня на добрих конях приїжджає агітатор (Стельмах, Хліб.., 1959, 377).
Словник української мови (СУМ-11)