наврочення
НАВРО́ЧЕННЯ, я, с.
Дія за знач. навро́чити.
Згідно з народним віруванням, цей птах [чорний півень] здібний приймати на себе все зло, а особливо наврочення злого відьмацького ока (з переказу);
Прийшла [Ярослава] так само, в тій самій тонкій сорочці, тільки на шиї мала разок зелених перлів – од наврочення і пошесті (П. Загребельний).
Словник української мови (СУМ-20)