наврочений

НАВРО́ЧЕНИЙ, а, е.

Дієпр. пас. до навро́чити.

Огир твій – він наврочений... попсований... Хтось погане око на нього поклав... (Ю. Логвин);

// у знач. прикм.

* У порівн. Був це такий красунь, що не тільки жінки ставали, мов наврочені, коли він переходив вулицю, але й мужчини дивилися залюбки на цього живого Аполлона (Б. Лепкий);

// у знач. ім. навро́чене, ного, с.

Горе, нещастя, хвороба, невдача і т. ін., заподіяні навроченням;

// навро́чено, безос. пред.

[Настя:] От горе, от лихо з таким чоловіком!.. Чи тобі що починено, чи тобі наврочено? (І. Карпенко-Карий);

– Мене, либонь, наврочено, порадь мені на це, няню... (А. Чайковський);

Пастка зачинилася, а в пастці – він, Степан Куреня. Ніби кимось було наврочено (В. Дрозд).

Значення в інших словниках

1. наврочений — навро́чений дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. наврочений — -а, -е. Дієприкм. пас. мин. ч. до наврочити. || наврочено, безос. присудк. сл.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. наврочений — Навро́чений, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. наврочений — НАВРО́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до навро́чити. *У порівн. Зашкрябало щось, видно, їжака в носі, бо став нараз, мов наврочений, і сердечно чхнув собі, аж луна пішла лісом (Козл., Мандрівники, 1946, 12); // навро́чено, безос. присудк. сл.  Словник української мови в 11 томах