наврочений

НАВРО́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до навро́чити.

*У порівн. Зашкрябало щось, видно, їжака в носі, бо став нараз, мов наврочений, і сердечно чхнув собі, аж луна пішла лісом (Козл., Мандрівники, 1946, 12);

// навро́чено, безос. присудк. сл.

[Настя:] От горе, от лихо з таким чоловіком!.. Чи тобі що починено, чи тобі наврочено? (К.-Карий, II, 1960, 206);

Найважче було встановити причину хвороби. Це не пристріт і не сояшниці, тут швидше вже переполох чи просто наврочено… (Донч., III, 1956, 132).

Значення в інших словниках

1. наврочений — навро́чений дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. наврочений — -а, -е. Дієприкм. пас. мин. ч. до наврочити. || наврочено, безос. присудк. сл.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. наврочений — НАВРО́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. до навро́чити. Огир твій – він наврочений... попсований... Хтось погане око на нього поклав... (Ю. Логвин); // у знач. прикм. * У порівн.  Словник української мови у 20 томах
4. наврочений — Навро́чений, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)