навстріч
НА́ВСТРІЧ, розм.
1. присл. Те саме, що назу́стріч.
Далекий партизанський ліс швидко-прешвидко наближався, наче й сам він тепер ішов навстріч (Ю. Яновський);
Такого не проспиш, до схід сонця ти вже па льотному полі, де небо навстріч тобі грає зорею, кличе в свою неосяжність (О. Гончар);
Із-за горбатого поля плавно сходило навстріч гаряче сонце (Микита Чернявський);
Останній міст проплив у далині, Колеса змащено росою голубою – І Київ на Богдановім коні Пливе навстріч дніпровою водою (М. Вінграновський).
2. у знач. прийм., з дав. в. Те саме, що назу́стріч 2.
Іду шляхом, – боюсь так, що й сказати не можна! Раденька вже, як хто навстріч мені береться (Марко Вовчок);
Василик біг якраз навстріч Орлюкові (О. Довженко);
І я пішов, прискорюючи крок, Назустріч людям і навстріч світанню (В. Симоненко);
Вгиналася під обозом земля, курява застеляла півсвіту, ночами сотні вогнищ рвалися навстріч зоряному небу (П. Загребельний);
Він падає на коліна і повзе по холодній підлозі навстріч синім тіням діви Марії та її розіп'ятого сина (В. Дрозд).
Словник української мови (СУМ-20)