навстріч

НА́ВСТРІЧ, розм.

1. присл. Те саме, що назу́стріч.

Далекий партизанський ліс швидко-прешвидко наближався, наче й сам він тепер ішов навстріч (Ю. Яновський);

Такого не проспиш, до схід сонця ти вже па льотному полі, де небо навстріч тобі грає зорею, кличе в свою неосяжність (О. Гончар);

Із-за горбатого поля плавно сходило навстріч гаряче сонце (Микита Чернявський);

Останній міст проплив у далині, Колеса змащено росою голубою – І Київ на Богдановім коні Пливе навстріч дніпровою водою (М. Вінграновський).

2. у знач. прийм., з дав. в. Те саме, що назу́стріч 2.

Іду шляхом, – боюсь так, що й сказати не можна! Раденька вже, як хто навстріч мені береться (Марко Вовчок);

Василик біг якраз навстріч Орлюкові (О. Довженко);

І я пішов, прискорюючи крок, Назустріч людям і навстріч світанню (В. Симоненко);

Вгиналася під обозом земля, курява застеляла півсвіту, ночами сотні вогнищ рвалися навстріч зоряному небу (П. Загребельний);

Він падає на коліна і повзе по холодній підлозі навстріч синім тіням діви Марії та її розіп'ятого сина (В. Дрозд).