навідник
НАВІДНИ́К, а́, ч.
1. Боєць, який наводить гармату, кулемет і т. ін. на ціль.
Помахавши кулаками вслід гуркотові, навідник облишив зенітку (І. Багряний);
Навідник гармати Яков Кольчак одбив атаку десяти танків (С. Скляренко);
Черниш залишив біля мінометів самих тільки навідників, а решту бійців роти повів на підмогу піхотинцям (О. Гончар);
Богдан зробив майже неможливе. Він збив із своєї зенітки рукав [повітряну мішень у вигляді рукава] .. Сам командир дивізії пригнав віллісом на полігон потиснути руку навідникові (Р. Іваничук).
2. спец. Робітник, який наводить мости.
Мистецтво навідника мостів виявилось у старшини цілком несподівано (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)