навіяний
НАВІ́ЯНИЙ, а, е.
Дієпр. пас. до наві́яти 2–5.
Ломаччя, каміння і навіяне від давніх-давен листя загороджувало, бачилось, усякий приступ до природної твердині (І. Франко);
Перед очима ще жили й змінювались картини, навіяні піснею (В. Кучер);
Микола Олександрович запевнив себе, що то все був лише скороминучий настрій, навіяний морем (О. Іваненко);
Це його відчуття не було вигаданим, безпідставно навіяним (Ю. Мушкетик).
Словник української мови (СУМ-20)