навіяний
НАВІ́ЯНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до наві́яти 2 — 5.
Ломаччя, каміння і навіяне від давніх-давен листя загороджувало, бачилось, усякий приступ до природної твердині (Фр., VI, 1951, 17);
Перед очима ще жили й змінювались картини, навіяні піснею (Кучер, Трудна любов, 1960, 353).
Словник української мови (СУМ-11)