нагнічувати
НАГНІ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., НАГНІТИ́ТИ, ічу́, і́тиш, док., що.
1. Давити, тиснути на що-небудь вагою.
У хаті зробилось душно, важко, мов стеля вниз опустилася й нагнічувала дівчатам голови (Панас Мирний);
// Натискати, притискати кого-, що-небудь.
Повалив мене та ще й коліном нагнітив (Сл. Б. Грінченка);
Ґрунту намив, нагнітив туго, спресовано, – посудина наче вросла в нього, – навіки сидить, нікуди не зрушить (О. Гончар).
2. перен. Мучити, викликати важке і болісне почуття.
Що ж се таке: старість іде, чи безнадійне життя нагнітило?.. Мар'ї стало гірко-гірко (Панас Мирний);
Сум найшов на неї несподівано й неначе важким гнітом нагнітив її душу (І. Нечуй-Левицький);
Кілька годин, проведених на заняттях у задушливій, накуреній до-нікуди кімнаті осередку, нагнітили голову важкою втомою (С. Добровольський).
Словник української мови (СУМ-20)