наголову
НАГО́ЛОВУ, присл., зі сл. розбити, розбитий і т. ін.
Ущент, повністю, остаточно.
Назва гірського міста Турка і пішла від того, що в глибокій долині ріки Стрий руське військо наголову розгромило турка (С. Чорнобривець);
[Лубенко:] Отара ця беззбройна під Кодаком буде наголову розбита (О. Корнійчук).
Словник української мови (СУМ-20)