надвоє
НА́ДВО́Є, присл.
1. На дві частини; навпіл.
Розбиваєтьс [камінь] надвоє, начетверо, на мільйон шматків і шматочків (Г. Хоткевич);
В лісі ворог, а до лісу зостається з кілька гін. Командир надвоє ділить, розділяє свій загін (Л. Первомайський);
// На протилежні або ворожі табори.
[Руфін:] Чи се так важно, що для того варто на небезпеку наражатись? [Прісцілла:] Важно. Се може церкву розколоти надвоє (Леся Українка);
Неждано-негадано завелась у тій Англії усобиця між королем та його сином, і ввесь острів надвоє розколовся – той за одного руку тягне, а той за другого (М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо);
// рідко. Удвічі, удвоє.
Стежка від озерця до хати неначе надвоє покоротшала (Марко Вовчок).
2. перен., розм. Двозначно, непевно.
Стеха б то йшла, та надвоє думала, зачим її з дітьми ведуть до губернатора? (Г. Квітка-Основ'яненко);
// у знач. безос. пред.
Пішов я, накопав молочаю, натовк його багато і дав випити, та й кажу: “Оце, сину, надвоє: пий! Хоч житимеш, хоч помреш” (Ганна Барвінок).
Перело́млювати / переломи́ти на́двоє (попола́м і т. ін.) див. перело́млювати.
◇ (1) Аж розрива́ється душа́ на́дво́є (д) див. душа́.
Словник української мови (СУМ-20)