надзвичайний
НАДЗВИЧА́ЙНИЙ, а, е.
1. Дуже сильний, великий за силою, ступенем свого вияву.
Я маю надзвичайну пам'ять на обличчя та місцевості (Леся Українка);
Думала [Маруся], що, може, засне, але не могла від надзвичайного перевтомлення (Г. Хоткевич);
Перед Василем стояла надзвичайної вроди жінка (М. Томчаній);
// Не такий, як звичайно, як завжди або як інші, чимсь відмінний; особливий, своєрідний.
Сталось щось надзвичайне, диковинне – таке, чого ніколи не буває (Номис);
Без півкурсового свідоцтва взагалі не варт їхать, бо надзвичайною нема користі бути (Леся Українка);
[Аркадій:] У тебе сьогодні надзвичайний пацієнт. Павло Семенович Берест – хазяїн нашого міста (О. Корнійчук).
2. Який викликає захоплення; вражає своєю незвичністю; рідкісний, чудовий.
[Аней:] Який прекрасний, надзвичайний голос! Дай ліру, хлопче! (Леся Українка);
Від себе подарували [опікуни] дві перини і ще надзвичайної роботи хрест (Г. Хоткевич);
В кафе прекрасний майстер на поганській скрипці грав надзвичайні речі (В. Собко).
3. Який має особливе значення, заслуговує на виняткову увагу.
Це питання тепер хвилює всіх металургів. Питання надзвичайної ваги (М. Руденко).
4. Викликаний певною необхідністю, непедбачений звичним перебігом подій або спеціально призначений для чого-небудь; екстрений.
За вміння гнути язиком і вашим і нашим Микиту Вінника земець призначив надзвичайним уповноваженим (О. Ковінька);
Надзвичайний з'ізд;
Надзвичайна комісія.
Словник української мови (СУМ-20)