накочуватися
НАКО́ЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., НАКОТИ́ТИСЯ, очу́ся, о́тишся, док.
1. Котячись, наштовхуватися на кого-, що-небудь.
Машина спинилась раптом – товариші знову накотились один на одного (Ю. Смолич);
// Насуваючись, покривати собою кого-, що-небудь (про хвилі, хмари і т. ін.).
На Шембеківські луки серпанком накочувався з очеретів туманець (Ю. Смолич);
Із-за обрію стали накочуватися хмари (Григорій Тютюнник);
Остання хвиля накотилась на берег (Д. Ткач);
// перен. Наближатися, чутися.
З темряви, з вітряниці накочується обурений протестуючий ґвалт (О. Гончар);
Пронизливий, пересторожний свист якийсь час накочувався просто на них (Г. Колісник);
// Наставати.
Накочувалася ніч, моторошна, густа (О. Бердник).
2. перен., розм. Оволодівати ким-небудь, охоплювати когось (про стан, настрій і т. ін.).
Глухий неспокій жив у його душі ще змалку, ніщо не подобалося, ні на чому не міг зосередитися, зненацька накочувалася дика туга (П. Загребельний);
Никифор тряс головою, намагаючись відігнати страшні видіння, а вони все накочувались і накочувались, не даючи чоловікові змоги опанувати себе (Микола Чернявський);
На Геннадія теж накотилася непоборна сонливість (І. Волошин).
3. перен., розм. Накидатися на кого-небудь з докорами, лайкою і т. ін.; нападати.
Увіходить Ліза .. Вона в кепському гуморі, сердита і зараз же накочується на Джимі (І. Кочерга);
Як вернувся додому без грошей Семен, як накотиться на його жінка: ти пішов між чужі люде [люди] з грішми та почав пиячити!.. (Сл. Б. Грінченка).
4. тільки недок. Пас. до нако́чувати 1–3.
Словник української мови (СУМ-20)