накочуватися

НАКО́ЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., НАКОТИ́ТИСЯ, очу́ся, о́тишся, док.

1. Котячись, наштовхуватися на кого-, що-небудь.

Машина спинилась раптом – товариші знову накотились один на одного (Ю. Смолич);

// Насуваючись, покривати собою кого-, що-небудь (про хвилі, хмари і т. ін.).

На Шембеківські луки серпанком накочувався з очеретів туманець (Ю. Смолич);

Із-за обрію стали накочуватися хмари (Григорій Тютюнник);

Остання хвиля накотилась на берег (Д. Ткач);

// перен. Наближатися, чутися.

З темряви, з вітряниці накочується обурений протестуючий ґвалт (О. Гончар);

Пронизливий, пересторожний свист якийсь час накочувався просто на них (Г. Колісник);

// Наставати.

Накочувалася ніч, моторошна, густа (О. Бердник).

2. перен., розм. Оволодівати ким-небудь, охоплювати когось (про стан, настрій і т. ін.).

Глухий неспокій жив у його душі ще змалку, ніщо не подобалося, ні на чому не міг зосередитися, зненацька накочувалася дика туга (П. Загребельний);

Никифор тряс головою, намагаючись відігнати страшні видіння, а вони все накочувались і накочувались, не даючи чоловікові змоги опанувати себе (Микола Чернявський);

На Геннадія теж накотилася непоборна сонливість (І. Волошин).

3. перен., розм. Накидатися на кого-небудь з докорами, лайкою і т. ін.; нападати.

Увіходить Ліза .. Вона в кепському гуморі, сердита і зараз же накочується на Джимі (І. Кочерга);

Як вернувся додому без грошей Семен, як накотиться на його жінка: ти пішов між чужі люде [люди] з грішми та почав пиячити!.. (Сл. Б. Грінченка).

4. тільки недок. Пас. до нако́чувати 1–3.