накочувати

НАКО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., НАКОТИ́ТИ, очу́, о́тиш, док.

1. що. Котячи, переміщати, розташовувати, накладати що-небудь на щось.

Чути було коротку команду, на перон накочували гармати, вантажили ящики (О. Копиленко);

Над напівпідвалом влаштовані накати, по яких накочують на дах бочки з дизельним пальним (з навч. літ.);

Троянці так і учинили; На вал колоддя накотили (І. Котляревський);

// тільки док. Привалити, обкласти, покрити що-небудь чимсь.

Високу могилу висипали, Дорогим камінням накотили (П. Чубинський);

// Котячи, збільшувати що-небудь.

Накотивши велику грудку вогкого снігу, старанно притулила [Ганна] її до стовбура берези і, немов пластирем, прикрила рану... (В. Козаченко).

2. що. Багато і довго їздячи, утрамбовувати, укочувати (шлях і т. ін.).

– Де там ті вибої? Дорогу таку накотили, так уїздили, що тверда, як лоб (Ю. Збанацький);

// Утрамбовувати, укочувати шлях котком.

3. що, спец. Покривати чим-небудь (клеєм, фарбою і т. ін.) поверхню чогосьнакатуванням; наносити.

Текст сторінки вирізували зворотним шрифтом на дерев'яній дошці, накочували фарбою дошку і з неї друкували на папері (з навч. літ.).

4. Швидко насуваючись на кого-, що-небудь, покривати, закривати собою (про хвилі, хмари і т. ін.); набігати (у 1 знач.).

Накочують хвилі на коси. Підводяться тіні з води... (П. Усенко);

* Образно. Покупці хапали в Жданова український барвистий посуд, і Шумило бачив, яке щастя накотило до хати (О. Ільченко).

5. розм. Скупчуватися, збиратися в одному місті (про людей); набігати (у 3 знач.).

Які б тут не були стовпотворіння, хто б звідки не накочував сюди, а мед був корінний тут, бо коріння в такому ґрунті глибоко сидить (Л. Костенко).