налаяти
НАЛА́ЯТИ, а́ю, а́єш, док., кого і без прям. дод.
1. Виражаючи незадоволення ким-небудь, грубо вилаяти, висварити.
– Ніхто мене не налає, ні від кого не почую докірливого слова, – говорила Мотря (М. Коцюбинський);
– Чого іноді не трапляється у наймах? І насваряться, і налають... (Л. Яновська);
Часом і начальник знічев'я налає тебе – і то треба мовчать, коли хоч м'який кусок хліба їсти... (І. Пільгук);
Я був готовий на все – налаяти Ферапоню, вдарити, навіть застрелити (В. Малик).
2. ким, чим. Лаючи, обізвати якимсь словом.
– Здається, Сомко налаяв Іванця свинею, чи що? (П. Куліш);
[Лучицька:] Кого це ви, няню, допіру виганяли та ще й брехунцем налаяли? (М. Старицький);
Гайдуки побігли. Стріляти вони не думали, .. а оттак, силоміць приволікти, ляпасів надавати дорогою, налаяти найогиднішими словами – це охотно [охоче] (Г. Хоткевич);
– Мама сердиться на Франка за те, що він налаяв ліберальним міщанином і обивателем її брата (Ф. Бурлака).
Словник української мови (СУМ-20)