належатися
НАЛЕ́ЖАТИСЯ¹, жуся, жишся, док., розм.
Багато, досхочу полежати.
Уже ти в садочку та й належався (П. Чубинський);
От уже наїлися [опришки], напилися, належалися (Г. Хоткевич);
– А може, й справді тобі полежать треба? – Належуся... Ну, як твоя наука? (Василь Шевчук);
Зимові .. ночі довгі-довжелезні. І виспишся, і належишся, і боки вже намнеш, а воно й не думає світати (В. Чемерис).
НАЛЕ́ЖАТИСЯ², жуся, жишся, док., діал.
Належати (див. нале́жати¹ 1, 2, 4–6).
Ми самі боронити потрапим Ті права, що належаться нам (Леся Українка);
– Ти ж належишся до категорії людей вчених. Ти ж професор! (І. Нечуй-Левицький);
Він ураз ясно усвідомив собі, що їх чекає: при фронті, без документів – їм належиться розстріл (І. Багряний);
За рукоприкладство до чужоземця, який виконує дипломатичну службу, звичайно, кара належиться (Р. Іваничук);
Гуляй-День говорив неквапно, немов вибирав найголовніше, о чім гетьманові неодмінно відати належиться (Н. Рибак).
○ (1) Як (на́че, ні́би) [і] нале́житься (нале́жалося) у знач. вставн. словоспол., у знач. присл. – те саме, що Як [і] нале́жить (нале́жало) (див. нале́жати¹).
Швейцарка, як їй і належиться, сиділа за своїм столиком коло входу (Ю. Шовкопляс);
Професор раз у раз ходив коло лавок, заглядаючи .. до зошитів, чи всі пишуть і чи так пишуть, як належиться (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)