належатися
НАЛЕ́ЖАТИСЯ¹, жуся, жишся, док., розм.
Багато, досхочу полежати.
Уже ти в садочку та й належався (П. Чубинський);
От уже наїлися [опришки], напилися, належалися (Г. Хоткевич);
– А може, й справді тобі полежать треба? – Належуся... Ну, як твоя наука? (Василь Шевчук);
Зимові .. ночі довгі-довжелезні. І виспишся, і належишся, і боки вже намнеш, а воно й не думає світати (В. Чемерис).
НАЛЕ́ЖАТИСЯ², жуся, жишся, док., діал.
Належати (див. нале́жати¹ 1, 2, 4–6).
Ми самі боронити потрапим Ті права, що належаться нам (Леся Українка);
– Ти ж належишся до категорії людей вчених. Ти ж професор! (І. Нечуй-Левицький);
Він ураз ясно усвідомив собі, що їх чекає: при фронті, без документів – їм належиться розстріл (І. Багряний);
За рукоприкладство до чужоземця, який виконує дипломатичну службу, звичайно, кара належиться (Р. Іваничук);
Гуляй-День говорив неквапно, немов вибирав найголовніше, о чім гетьманові неодмінно відати належиться (Н. Рибак).
○ (1) Як (на́че, ні́би) [і] нале́житься (нале́жалося) у знач. вставн. словоспол., у знач. присл. – те саме, що Як [і] нале́жить (нале́жало) (див. нале́жати¹).
Швейцарка, як їй і належиться, сиділа за своїм столиком коло входу (Ю. Шовкопляс);
Професор раз у раз ходив коло лавок, заглядаючи .. до зошитів, чи всі пишуть і чи так пишуть, як належиться (І. Франко).
Значення в інших словниках
- належатися — нале́жатися 1 дієслово доконаного виду досхочу полежати розм. нале́жатися 2 дієслово доконаного виду належати; бути чиєюсь власністю діал. Орфографічний словник української мови
- належатися — Нале́жатися. 1. Належати, належатися, припадати комусь, на чиюсь частку. У сьвітлий вівторок в Лапшині коло Бережан прийшов до Івана Бриндака єго вітчим Юрмигей і став упоминати ся о кусник поля, котрий ему не належав ся (Б., 1895, 20, 4); / стосуватися. Українська літературна мова на Буковині
- належатися — I -жуся, -жишся, док., розм. Багато, досхочу полежати. II -жуся, -жишся, док., діал. Належати (див. належати I 1), 2), 4-6)). Великий тлумачний словник сучасної мови
- належатися — НАЛЕ́ЖАТИСЯ¹, жуся, жишся, док., розм. Багато, досхочу полежати. Уже ти в садочку та й належався (Чуб., V, 1874, 802); — Будете старі, тогді ще належитеся (Кв.-Осн., II, 1956, 425). НАЛЕ́ЖАТИСЯ², жуся, жишся, док., діал. Належати ( див. Словник української мови в 11 томах
- належатися — Належатися, -жуся, -жишся гл. 1) Належаться. Уже ти в садочку та й належався. Чуб. V. 802. 2) = належати 2 — 4. се мені́ нале́житься. Это мнѣ принадлежите, это мнѣ слѣдуетъ. Словник української мови Грінченка