налупити
НАЛУПИ́ТИ, луплю́, лу́пиш; мн. налу́плять; док., розм.
1. чого. Знімаючи шкаралупу, кірку і т. ін. з чого-небудь очистити в якійсь кількості.
І взяв собі Яків сирого кия тополевого, і мігдалового, і каштанового, і налупив з них білих лушпин (Біблія. Пер. І. Огієнка).
2. що, чого. Висидіти (про птахів);
// кого, вульг. Народити (про людей).
– Помрете, й сліду по вас не зостанеться. Налупили дітей, та що з того? (Л. Яновська).
3. розм. Сильно побити кого-небудь.
Хотів [Микита] вискочити з рову та й скільки духу гнати, не озираючись. Побоявся тільки, щоб панич не наздогнав та не налупив (С. Васильченко);
Папа здорово маму налупив (Б. Антоненко-Давидович).
Словник української мови (СУМ-20)