наминати
НАМИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАМ'Я́ТИ, мну́, мне́ш, док.
1. чого. Розминаючи, готувати яку-небудь кількість чогось.
Сидів [Артем] зосереджений, прислухаючись до шереху в хаті біля припічка, де саме батько наминав тютюну (А. Головко);
[Староста:] Не хапайся. Він надвечір табаку мне, то поки намне – поспієм... (І. Карпенко-Карий);
– Для корови нарви трави в лузі. Курям намни кукурудзи, каченятам змішай сир з вареною картоплею (О. Коломієць);
Нам'яти б відро-друге зерна, насушити бодай на лежанці, намолотити на ручному млині і вже завтра нагодувати косарів хлібом нового врожаю (М. Циба).
2. що. Натискаючи, натираючи чим-небудь, викликати біль, робити рану і т. ін.
Повід вуздечки підтягається так, щоб кінь міг опускати голову тільки до зап'ястку, але не нижче, інакше може зсуватися сіделко і наминати спину (з наук. літ.).
3. кого, розм. Бити кого-небудь.
– Там один в нас... Дорка Сосновський... – Віцегубернаторський син? – Ми його добре сьогодні нам'яли (М. Коцюбинський);
– Завтра підемо в село на вибір, та ми тих богачиків трохи намнемо (В. Стефаник).
4. тільки недок., що, чого і без прям. дод., розм. З апетитом їсти.
Савка ухопив шматок хліба і, сопучи, почав наминати його (В. Винниченко);
– Справді, тут що не хата, то окрема індивідуальність, – говорив він, наминаючи пирога (О. Гончар);
– Він куркуль, коли брав нового батрака, то .. спостерігав: як тільки добре наминав – залишав, а того, що не вмів швидко їсти, відразу спроваджував (П. Інгульський);
Гельд.. наминав за обидві щоки, але пильно позирав на свого дивного господаря (О. Бердник);
– Коли треба чорта, то й іди собі к чорту! – відказав Пацюк, навіть не зводячи на нього очей та наминаючи далі свої галушки (М. Рильський, пер. з тв. М. Гоголя).
5. розм., рідко. Затримуватися, відставати від когось.
В серце щось, як голкою штрикне. Двічі оперіщив канчуком по спині лановий – чого відстаєш, чого наминаєш? (П. Панч).
◇ (1) Намина́ти / нам'я́ти (насади́ти) бо́ки кому:
а) бити, карати кого-небудь за щось.
– Мабуть, така вже доля філософів, бо й Сократова жінка не раз наминала йому боки (І. Нечуй-Левицький);
Кулачки заведуть, граючись, і насадять боки Василеві (Панас Мирний);
– Чекай! Я Вікторові розкажу, як ти воркуєш отут біля дівчини. Він тобі намне боки (П. Автомонов);
б) завдати поразки кому-небудь, перемагати ворога в бою, на війні.
– Старієте, Антоне Андрійовичу, – зауважила Уляна Григорівна – Нічого не вдієш, матінко; вважай, за половину шостого десятка перевалило. Але ми ще повоюємо, матінко. Ще намнемо туркові боки (С. Добровольський);
(2) Намина́ти (накру́чувати, ску́бти і т. ін.) / нам'я́ти (накрути́ти, наску́бти і т. ін.) па́рші (ву́ха, ши́ю і т. ін.) кому, грубо – бити, карати кого-небудь.
У них хто хитрий, то і старший, І знай всім наминає парші, Чуприну всякому скубе (І. Котляревський);
Демонстранти змішались і тікали. Їх наздоганяли, накладали в потилицю, накручували вуха (Ю. Смолич);
Оце було зачеплю її [сестру] або штовхну .. то вона зараз біжить до матері жаліться: а мати мені зараз тиць кислицю в зуби: було добре .. наскубе вуха (І. Нечуй-Левицький);
[Поліна Карпівна:] От коли твій Льонька ще раз покаже сюди свій товстий ніс.., я йому намну вуха, будь певна (І. Кочерга);
– Намну я тобі шию, коли зустрінемося (Ю. Яновський);
– Треба накрутити мені вуха за те, що ви досі не в ліжку (Ю. Шовкопляс);
(3) Намина́ти (ску́бти) / нам'я́ти (наску́бти) чуб (чу́ба, чупри́ну) кому і без дод.:
а) побити, покарати (перев. тягаючи за волосся) кого-небудь за провину.
За Катерину та й нам'яли чуприну (прислів'я);
Паллант, любесенький хлопчина, Скріпивсь, стоїть, як твердий дуб, І жде, яка то зла личина Йому нам'яти хоче чуб (І. Котляревський);
Дивлюсь – до мене суне Гася... Ну, чуба, думаю, намне!.. І відкіля вона взялася? Неначе стерегла мене (Л. Глібов);
– А скоро вже біда прийшла. То обороннику од нас бува ще й лихо: Всі лихословити почнуть, І якщо чуба не намнуть, То ще й тихо! (М. Старицький);
Микита ледве стримував себе, щоб не бурчати. Кілька разів таки підіймав бучу, погрожував спіймати Сапуна і наскубти чуприну (І. Рябокляч);
б) дуже вилаяти, покритикувати кого-небудь за яку-небудь провину, невиконання чогось і т. ін.
– То вам ніколи, то вас .. немає... То, – з неприхованою іронією додав він, – хтось інший чуба намне і вже не хочеться за другою порцією ходити (С. Журахович);
(4) .
Словник української мови (СУМ-20)