напевно
НАПЕ́ВНО, присл.
1. Точно, безперечно, безсумнівно.
– До ворогів я не пристала й не пристану; а свої напевно вже одцурались од мене (І. Нечуй-Левицький);
Павлина, хоч і напевно знала, що отримає свої вісім злотих, вийшла дуже незадоволена з дому Річинських (Ірина Вільде);
// у знач. безос. пред.
“ А може, кохає, та кого іншого...” “Його! його! [Чайченка]. Се напевно. І давно вже кохає (Марко Вовчок);
// Неодмінно, обов'язково.
Найкращий спосіб – отрута. .. Наприклад морфій. І не трудно дістати. В сільській аптеці пана Адама напевно знайдеться (М. Коцюбинський);
Танки в ліс не пройдуть, втрати в живій силі будуть незначні, плацдарм буде втримано напевно (О. Гончар).
2. З упевненістю, не боячись помилитися.
– Ну, моя матінко! Ізнайшла вже я чоловіка, що мене визволить... Напевно вам говорю, що визволить... (Марко Вовчок);
Вона сміливо робить новий ривок. Якщо кіт біля комори, значить, немає поблизу людей і діяти можна напевно (І. Цюпа).
3. у знач. вставн. сл. Уживається для вираження ймовірності чого-небудь.
[Мальванов:] Стривайте! Куди ви, Любуша? Вився тремтите. У вас, напевно, жар (І. Кочерга);
Йому, напевно, важко, цьому худорлявому кельнерові, але він все ж говорить (П. Колесник).
Словник української мови (СУМ-20)