наполохати
НАПОЛО́ХАТИ, аю, аєш, док., кого, що.
Викликати у кого-небудь страх, переляк; налякати, настрахати.
Він боявся наполохати Катрю, бо могла захлинутися ненароком, і тому виплив біля неї зовсім тихо (В. Кучер);
– Диви? Справді роман. Ох, і наполохав же ти нас, – Веселощі зразу стирають переляк з обличчя молодиці (М. Стельмах);
// Викликати неспокій, тривогу, побоювання і т. ін.
Трапилося таке незвичайне і таке страшне, що наполохало в районі навіть найповажніших і найвідповідальніших товаришів (Остап Вишня);
// Налякавши, примусити кого-, що-небудь насторожитися або й зовсім залишити своє місце.
Над скелями закружляло кілька риболовів та чайок. Видко, хтось наполохав їх при воді (Юліан Опільський);
Обережно, ніби боячись когось злякати чи наполохати, підійшов [Мирослав] до своєї хати, прочинив двері (В. Собко).
Словник української мови (СУМ-20)