напруження
НАПРУ́ЖЕННЯ, я, с.
1. Дія за знач. напру́жити і напру́житися.
Від напруження у Тамари зашуміло в голові, замиготіло в очах (А. Хижняк);
В мені було щось із вдачі факторів, з їх нахилом і замилуванням до якнайбільших напружень волі (М. Грушевський).
2. Стан піднесення, збудження, зосередження сил при здійсненні чого-небудь.
Вона жила у вічному напруженні, її рухи зробились жвавими, нервовими, а малі чорні очі неспокійно поблискували (М. Коцюбинський);
Втомлена від надлюдського душевного напруження, Катерина, стуливши повіки, припала головою до паперів (Ірина Вільде);
Всі слухачі перебувають у дуже нервовому напруженні, ніби чекаючи наближення чогось надзвичайного (О. Довженко);
// Крайня межа, вищий ступінь вияву чого-небудь.
В момент крайнього напруження боротьби, коли немає жалю і милосердя, – його нерви не витримують (В. Еллан-Блакитний);
Треба було знову пережити смертельне напруження бою (В. Собко).
3. перен. Складне, важке становище де-небудь в якійсь галузі діяльності.
Науковці прагнуть вивести нові культури різного строку дозрівання, щоб полегшити у жнива напруження робіт (П. Оровецький);
Згадаймо, яке напруження завжди створювалося в нашому сільському господарстві: наради, накачки, графіки, чергування, уповноважені (з газ.).
4. спец. Величина тиску або розтягання, що виникає в твердому тілі внаслідок зовнішніх впливів (сили, температури і т. ін.).
Майстер не може відзначити, з'явилося напруження чи ні (В. Собко);
За силою коливальних рухів земної поверхні можна визначити, як наростають внутрішні напруження у породах, а значить, прогнозувати землетруси й вживати застережних заходів (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)