напутник

НАПУ́ТНИК, а, ч., заст.

Наставник.

Саіб .. дуже розумний хлопець і вчився так добре, що незабаром став трохи не розумнішим за свого напутника і вчителя (І. Нечуй-Левицький);

– Мамо, ви знаєте, хто це до нас завітав? .. Це дочка мого найкращого напутника – друга, мого нареченого батька (Є. Кротевич).

Значення в інших словниках

1. напутник — напу́тник іменник чоловічого роду, істота рідко  Орфографічний словник української мови
2. напутник — НАВЧИТЕЛЬ, направник, зп. наставник; (духовний) душпастир.  Словник синонімів Караванського
3. напутник — -а, ч., заст. Наставник.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. напутник — НАСТА́ВНИК (той, хто наставляє, дає напучення), МЕ́НТОР книжн. заст., ірон., НАПУ́ТНИК заст.; УЧИ́ТЕЛЬ (ВЧИ́ТЕЛЬ), МЕТР книжн. заст., ірон.  Словник синонімів української мови
5. напутник — НАПУ́ТНИК, а, ч., заст. Наставник. Саіб був дуже розумний хлопець і вчився так добре, що незабаром став трохи не розумнішим за свого напутника і вчителя (Н.-Лев., IV, 1956, 15); — Мамо, ви знаєте, хто це до нас завітав? .. Це дочка мого найкращого напутника (Крот., Сини.., 1948, 169).  Словник української мови в 11 томах