напутник
НАПУ́ТНИК, а, ч., заст. Наставник.
Саіб був дуже розумний хлопець і вчився так добре, що незабаром став трохи не розумнішим за свого напутника і вчителя (Н.-Лев., IV, 1956, 15);
— Мамо, ви знаєте, хто це до нас завітав? .. Це дочка мого найкращого напутника (Крот., Сини.., 1948, 169).
Словник української мови (СУМ-11)