нарізно
НА́РІЗНО, присл.
Окремо, осторонь від інших.
Погляд його [Чіпки] впав на одного чоловіка. Нарізно стояв він під парканом, зажурений, похнюплений (Панас Мирний);
// Не разом, порізно.
Ви – їхавши нарізно з усією “оказією”, панове молодці з'їхалися в степу в трьох милях за містом Чигирином, коло Попового байрака (М. Грушевський);
Повертаючись додому, Тоня й Віталій сиділи в кузові нарізно, в протилежних кутках (О. Гончар);
// Неодночасно, у різний час.
Стали навіть обідати нарізно: мати з Палазею рано.., а зять з Надезею пізно, опівдні (І. Нечуй-Левицький);
Підвечерював Дмитро Іванович сам .. Так уже в них повелося, що майже завжди їли нарізно (Ю. Мушкетик).
Словник української мови (СУМ-20)