наслідувач
НАСЛІ́ДУВАЧ, а, ч.
Той, хто наслідує кого-, що-небудь, дотримується чиїхось поглядів, якогось учення; послідовник.
Шевченко рисував у своїх віршах дійсно картини, на яких бачиш рух: тут дійсно чуєш і раду з бунчуками та булавами, і море з летючими по ньому байдаками, словом – старе життя, тим часом як у його наслідувачів бачиш саму номенклатуру (М. Драгоманов);
Хоч Довгий вважався слугою султанського сина, той незабаром став мовби його відлунням, блідим повторенням, безсилим наслідувачем, гнався за своїм візиром і ніколи не міг наздогнати (П. Загребельний);
Більшість сучасників і наступних дослідників вважали його [Михайла Петренка] наслідувачем Шевченка (І. Дзюба).
Словник української мови (СУМ-20)