наслідувати
НАСЛІ́ДУВАТИ, ую, уєш, недок. і док., діал. НАСЛІ́ДИТИ, джу, диш, док., що.
1. Повторяти, відтворювати чиї-небудь дії, рухи і т. ін. або ознаки, особливості чого-небудь.
Пан маршалок дуже добре наслідував голос, і вимову, і жести селян (І. Франко);
Кіндрат .. був закоханий у свого полковника і намагався у всьому його наслідувати (П. Панч);
Від покійного князя Таврійського я навчився наслідувати чужі голоси (Р. Іваничук);
– Шановний, – підвівся Кублей із свого місця і, наслідуючи комісара Мегре, свого улюбленого літературного героя, взяв для чогось у руки люльку (О. Чорногуз);
Він обрав шлях офіцера, наслідуючи свого батька, наслідуючи те, що було створено до нього (Г. Пагутяк).
2. Одержувати щось у спадщину від кого-, чого-небудь.
Він після Грицькової смерті наслідував його добро (Панас Мирний);
Вона [Єлизавета] відновила Сенат: так було при Петрі І, вона наслідувала його, та й так було легше: віжки в одних руках (Ю. Мушкетик).
3. Дістати генетично яку-небудь рису, властивість від батьків або попередніх поколінь.
Очей сих не наслідив він ані від тата, ані від мами (О. Кобилянська);
Пантелеймон Куліш наслідував батьків крутий норов і гарячий темперамент, від матері ж – схильність і любов до художнього народного слова (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)