наставник
НАСТА́ВНИК, а, ч.
1. Той, хто дає поради, навчає; порадник, учитель.
Назіра знала, що Юрському треба все говорити. Він же її перший наставник і вихователь (Іван Ле);
Вона [старша сестра] була для нас усім: і захисником від кривдників, і затишком, і годувальником, і наставником (І. Рябокляч);
Славуту знали не тільки як учителя – князевого наставника.., а й як досвідченого воїна, мудрого радника і ще більше – як уславленого співця (В. Малик);
Іслам-Гірей і його вірний наставник Сефер Газі пливли турецькою каторгою під вартою двадцяти яничарів Егейським морем на південь (Р. Іваничук);
Антоній повертається до Києва у 1027 році і ймовірно посідає місце Ярославового духівника і наставника аж до смерті того в 1054 році (Г. Тарасюк).
2. діал. Наглядач.
– Не балакай один із другим, але роби! – гримав Петрусь [на хлопців], удаючи наставника (Л. Мартович);
Після чотирьох тижнів непосильно важкої праці лісорубів наставники, що приймали виконану роботу, відкинули половину складеного у стоси дерева як такого, що нібито не відповідало вимогам фірми (Я. Галан).
Словник української мови (СУМ-20)