нахабний
НАХА́БНИЙ, а, е.
Який діє зухвало, безцеремонно, порушуючи моральні норми і не зважаючи на ставлення до цього інших.
– Я думав, що маю діло з чесним, правдивим купцем, а не з нахабним, облесливим чоловіком (І. Нечуй-Левицький);
Але тепер, коли один вночі Нахабний, лютий кат панує І матір і дочку ґвалтує, Хай струни сплять, живуть мечі! (О. Олесь);
// Який виражає зухвалість, безцеремонність або свідчить про них.
Вилицювате, розбійницьке, з нахабними очима, лице його було розімліле від спеки і ліниве (Григорій Тютюнник);
Йому здавалося, що збоку любо глянути на його хвацьку ходу, набакирений берет, послухати його нахабні співи (Ю. Яновський);
// Надокучливий, уїдливий (про тварин, комах і т. ін.).
Нахабна муха.
Словник української мови (СУМ-20)