начотник

НАЧО́ТНИК, а, ч.

1. заст. У православії – мирянин, допущений до читання священних текстів у церкві чи вдома у віруючих; псаломщик;

// рел. У старовірців – людина, начитана в церковних книгах.

2. Той, хто багато читає, але поверхово, механічно, некритично засвоює прочитане.

Значення в інших словниках

1. начотник — начо́тник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови