нашийник
НАШИ́ЙНИК, а, ч.
1. Ремінець або металеве кільце з застібкою, що надівають на шию тварини.
Схопивши за нашийник сірого пса, він відтяг його від парубка... (О. Донченко);
– Ну, ходімо вже, – і потягла [дівчина] телятко за нашийник (Григорій Тютюнник);
* У порівн. Твердий комірець давив, муляв горло, як вузький нашийник (О. Копиленко).
2. У дишельній упряжі без хомута – широкий ремінь, один кінець якого надівають на шию коня, а другий закріплюють на передньому кінці дишла.
За одним махом зробив [Панталаха] порядок: повідпинав нашийники від дишля (І. Франко).
3. заст. Металева нашийна прикраса.
Темний люд закарбовав [закарбував] собі в голові кармазини да нашийники, так тепер тільк тільки тюкни (П. Куліш);
// Той, хто носив такі прикраси.
– Ви, може, думаєте, що я, так як ваші нашийники, стану драти з вас шкуру, аби б тільки в мене на ногах рипіли сап'янці? (П. Куліш).
Словник української мови (СУМ-20)