нашийник
НАШИ́ЙНИК, а, ч.
1. Ремінець або металеве кільце з застібкою, що надівається на шию тварини.
Схопивши за нашийник сірого пса, він відтяг його від парубка… (Донч., III, 1956, 52);
— Ну, ходімо вже, — і потягла [дівчина] телятко за нашийник (Тют., Вир, 1964, 310);
*У порівн. Твердий комірець давив, муляв горло, як вузький нашийник (Коп., Десятикласники, 1938, 280).
2. У дишельній упряжі без хомута — широкий ремінь, один кінець якого надівається на шию коня, а другий закріплюється на передньому кінці дишла.
За одним махом зробив [Панталаха] порядок: повідпинав нашийники від дишля (Фр., II, 1950, 240).
Словник української мови (СУМ-11)