нашіптувати
НАШІ́ПТУВАТИ, ую, уєш, недок., НАШЕПТА́ТИ, шепчу́, ше́пчеш, док., що, рідко чого і без прям. дод.
1. Пошепки говорити, розповідати щось.
Знов шайтан нашіптує їй грішні думки, каламутить спокій (М. Коцюбинський);
Він мені почав нашіптувати, що ніби пролазив учора на самий берег Дніпра (Л. Смілянський);
Своїм пестливим голосом нашепче [мати] дитині про любов до всього живого (Панас Мирний);
Коли б міг, обняв би руками цю заквітчану землю і нашептав би їй безліч любовних слів (В. Бабляк);
* Образно. А вітер кохання нашіптує травам, Бентежність вкладає у душу мою (Л. Забашта).
2. Таємно наговорювати.
Він часто і густо тихенько нашіптував учителям на вухо, що школярі іноді затівали зробити (Панас Мирний);
[Назар:] Я нашіптувати не буду, я все в очі скажу (М. Зарудний);
– Здогадувався, що неспроста запрошували, – відповів похмуро Макар, вставши з-за столу і прямуючи до умивальника. – Вже, мабуть, зоотехнік щось нашептав... (С. Добровольський).
3. заст. Проказувати заклинання; чаклувати.
Параска бреше, що я коло криниці набираю землі, нашіптую та роблю чари (І. Нечуй-Левицький);
От як коржик спікся, вона й дала його з'їсти Олені за три рази, запиваючи .. водою, що нашептала бабуся (Г. Квітка-Основ'яненко);
[Гапка:] Вона [баба-шептуха] від усього помагає – .. і від уроків, і переполох виллє, і соняшниці заварить, і нашепче, і злиже (В. Самійленко).
Словник української мови (СУМ-20)