небувалий
НЕБУВА́ЛИЙ, а, е.
1. Якого досі не було; невиданий, небачений.
Випуск того року вважався небувалим в історії гімназії багатством здібних, а може, не так і здібних, як добре вишколених випускників (М. Грушевський);
– Перед нами розкриваються можливості одержання рослин з небувалими властивостями (О. Довженко);
Ти вийди на вулицю зрання, Пройди через луки й городи, І от ти увійдеш неждано У сад небувалої вроди (В. Бичко);
// у знач. ім. небува́ле, лого, с. Те, чого досі не було.
В думках снується дійсне й небувале... (М. Рильський).
2. розм. Який ніде не бував; який не має життєвого досвіду, мало бачив, мало зазнав.
Їй, молодій та небувалій, близько все те доходило до серця, будило нерозгадані думки у її голові (Панас Мирний);
Спершу дуже трудно було: молодий-таки, небувалий, не вчений як слід (А. Головко).
Словник української мови (СУМ-20)