небій
НЕБІ́Й, бо́я, ч., діал.
Безстрашна, небоязка людина.
Ніхто не мов: – Не боюся! Що там по тривозі! Бо й небоя вовки з'їдять на битій дорозі (І. Франко);
[Хацько:] Колись якийсь-то дядько говорив, що і небоя вовки з'їли (Л. Дмитерко).
Словник української мови (СУМ-20)