невидющий
НЕВИДЮ́ЩИЙ, а, е.
1. Позбавлений зору, здатності бачити; незрячий, сліпий.
Невидющий і убогий, З бідним гралом за плечем, Він, [кобзар] чвалає полохливо За малим поводирем (Я. Щоголів);
Гаряче повітря зі степу обвіяло Дьяконова, і сонце засліпило його, зробило на мить зовсім невидющим (О. Гончар);
// у знач. ім. невидю́щі, щих, мн. (одн. невидю́щий, щого, ч.; невидю́ща, щої, ж.). Людина, яка не бачить; сліпа людина.
Він обережно взяв невидющу під руку .. і допоміг їй зійти на асфальт (Ю. Мушкетик);
Господар пильним поглядом мов бачить гори й пущі, Де з потом, з кров'ю, з ранами прозріли невидющі (А. Малишко);
// Який нічого не бачить (про очі).
Плаче старий та ридає, Й Степан сліпий плаче Невидющими очима, Мов сонце побачив (Т. Шевченко).
2. Дуже темний, непроглядний.
У дорозі зустріла його ніч, темна, невидюща (М. Стельмах);
// Крізь який нічого не видно.
– Прощай, дочко! Тепер в мене в покоях будуть без тебе й стіни німі, й вікна невидющі, – обізвалась мати (І. Нечуй-Левицький).
3. Який нічого не помічає, неуважний (про погляд, зір).
Він дивився замислено невидющим поглядом за Дніпро (Л. Смілянський);
Юра сидів з напівнадягнутою панчохою і вдивлявся невидющим зором у непроглядну темінь ночі (Ю. Смолич).
Словник української мови (СУМ-20)