невинно
НЕВИ́ННО.
1. Присл. до неви́нний 1, 3.
Хто вбив [орендаря], той утік, а його з Яцком взято невинно (М. Грушевський);
– Карай мене, Романе. Мій злочин .. Тебе міг невинно занапастити (А. Шиян);
Це Владкове оповідання, виголошене зовсім невинно.., від початку до кінця викликало ненастанні вибухи сміху в усій компанії (І. Франко).
2. діал. Несправедливо; без причини.
Її жаль гризе, що він невинно гнівається (О. Кобилянська).
Словник української мови (СУМ-20)