невпокій
НЕВПО́КІ́Й, по́ко́ю, ч., заст.
Неспокій, тривога.
Невпокій опановував Семеном. Він зробився уразливим, нетерплячим (М. Коцюбинський);
Чогось не вистачає дівчині. Якийсь невпокій сполохав її душу, і вона то поринає в спогади, то в далечінь неясних надій (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)