невпокій
НЕВПО́КІ́Й, по́ко́ю, ч., заст. Неспокій, тривога.
Невпокій опановував Семеном. Він зробився уразливим, нетерплячим (Коцюб., І, 1955, 117);
Чогось не вистачає дівчині. Якийсь невпокій сполохав її душу, і вона то поринає в спогади, то в далечінь неясних надій (Стельмах, І, 1962, 344).
Словник української мови (СУМ-11)