ненаситний
НЕНА́СИ́ТНИЙ, а, е.
1. рідко. Те саме, що ненаже́рливий 1.
До всього, здавалося, він втратив інтерес. Одне, що цікавило його, це їжа. На неї він накидався пожадливо і був ненаситний (І. Цюпа);
Я був малий і рідко докидав своє слівце про очерет, про став, Про хитру пліть, про ненаситну щуку (М. Рильський).
2. перен. Який виявляє велику жадобу до чого-небудь, не задовольняється досягнутим; жадібний.
Тільки тепер по-справжньому стало видно, чим була Каховка .. для ненаситних володарів рабовласницького Півдня (О. Гончар);
Яків через якусь годину опиняється біля старого кладовища, з буйної зелені якого ледве маячить прадавня церква. Тут уже по своєму порядкує ненаситний отець Миколай (М. Стельмах);
// у знач. ім. нена́си́тний, ного, ч. Людина, яка виявляє велику жадобу до чого-небудь, не задовольняється досягнутим.
Не хижа злоба, не злорадство хитрого, не жадібність ненаситного світилася в його очах, а радість перемоги (П. Колесник);
// Який виражає велику жадобу до чого-небудь.
Від цього погляду, якогось ненаситного й звіриного, Тасі ставало моторошно (Л. Дмитерко);
// Який має великий інтерес і т. ін. до чого-небудь, надмірно цікавиться чимсь.
Іван Маркевич був ненаситний у музиці. Він весь час шукав нового (Ю. Збанацький);
// Надзвичайно великий щодо свого виявлення.
На його змарнілім лиці знати було ненаситну цікавість (О. Маковей);
Його [кошового] вояцька душа, його ненаситна зненависть до ворога змушували бути в найнебезпечніших місцях (С. Добровольський).
Словник української мови (СУМ-20)