неподобний
НЕПОДО́БНИЙ, а, е.
1. Який не відповідає певній обстановці, виходить за норми прийнятої моралі, не підходить до певного випадку.
Він, бідний сирота, козарлюга запеклий, там між панством тим пишним, тільки в якійсь химерній неподобній одежі... (М. Старицький);
В штабі французького гарнізону зразу ж переполошились. Адже мав місце неподобний акт громадської непокори (Ю. Смолич);
// Позбавлений здорового розуму; безглуздий, нерозумний.
Коли люди дуже роз' їздяться, то з листами завжди виходять неподобні річі [речі] (Леся Українка);
// у знач. ім. неподо́бне, ного, с. Щось позбавлене здорового розуму.
[Нартал:] Пожар пустив би в Римі!.. [Люцій:] Ти плещеш неподобне. Се неправда. Ти б не одваживсь на таке ніколи (Леся Українка).
2. Який діє всупереч нормам прийнятої моралі.
Наврочили неподобні люди: схопили діда німці (Ю. Яновський);
// Непристойний, безсоромний.
Досадно дівчині, що до неї приступає шайтан і нашіптує неподобні думки (М. Коцюбинський);
Леся сама не раз чула, як Федоська взивала чоловіка неподобними словами (М. Олійник).
Словник української мови (СУМ-20)