непорушний
НЕПОРУ́ШНИЙ, а, е.
1. Який не перебуває в русі, а залишається нерухомим.
Вона просиділа ввесь цей день німа й непорушна (Б. Грінченко);
Промінь ліхтарика ковзав по машині і освітлював непорушні постаті солдат у касках (Григорій Тютюнник);
В гущині заростей, де повітря стояло непорушне, було жарко (І. Сенченко).
2. Який не змінює свого виразу (про обличчя, погляд і т. ін.); застиглий, нерухомий.
Спочатку мученик мовчав, і тільки сльози текли по непорушному лиці (Леся Українка);
Валентина закинула за голову руки й зупинила на вікні непорушний погляд (Олесь Досвітній).
3. перен. Якого не можна змінити, переступити, не додержати (про обіцянку, присягу, слово тощо); незламний, міцний.
У країнах з розвинутою і стабільною економікою слово бізнесмена, як у дореволюційній Росії купецьке слово, – непорушне (з газ.).
4. Якого ніхто й ніщо не перериває, не чіпає (про лад, тишу, спокій тощо).
Здавалось, нічна тиша була непорушна (М. Трублаїні);
У непорушному спокої святогорських лісів стояла задушна липнева спека (В. Собко);
Було кругом незвично тихо. Стояла непорушна тьма (М. Шеремет).
5. перен. Якого не можна похитнути, подолати; дуже стійкий.
Імперія кайзера Вільгельма завжди поставала в уяві моїй якоюсь фортецею непорушною (П. Колесник);
// Який твердо встановився; незмінний, сталий.
Життя, що за кілька хвилин здавалося їй таким тривким і непорушним, виявлялося повним непередбачених небезпек (З. Тулуб);
Авторитет Синявіна, набутий довголітньою чесною працею, лишився непорушним (Іван Ле);
Він розкрив мені очі на багато таких речей, які мені до того здавалися непорушними істинами (П. Колесник).
Словник української мови (СУМ-20)