непутящий
НЕПУТЯ́ЩИЙ, а, е.
1. Який з морального боку діє легковажно, нерозумно або негідно; безпутний.
А коли до отця Вікентія якось, утікаючи від філера приїхав його безпутний двоюрідний брат, що знюхався з терористам, акції молодого батюшки в очах Миколая одразу пішли вгору (М. Стельмах);
– Гляди, Прісько! Не було в нашому роду непутящих молодиць, не попустимо й тебе волочитися: прочую, то не подарую! – погрозився Максим (Л. Яновська);
// Який погано виконує покладені на нього обов'язки.
– Непутящий учень з того Павлика, – порішила вчителька (К. Гордієнко).
2. Те саме, що непристо́йний.
Груня сповнилася образи – її, молоду, заміжню жінку, облаяти непутящими словами!.. (К. Гордієнко);
// у знач. ім. непутя́ще, щого, с. Усе, що виходить за межі загальноприйнятих норм.
[Гапка:] Панькайся з любою невісточко, дасться вона нам узнаки! [Захарко:] А, хоч не плети непутящого, вгамуйся..! (М. Кропивницький).
Словник української мови (СУМ-20)