нерозважний
НЕРОЗВА́ЖНИЙ, а, е.
1. Якого неможливо заспокоїти, розрадити, втішити; безутішний.
Навернувшися думкою до матері, він поруч побачив і висхлу на тараню нерозважну Марію (П. Панч);
– Ти такий, як і був, Олександре! – задумано похитав головою Плетньов. – І на крихту не змінився, мій любий, мій нерозважний! (О. Полторацький);
// Який не дає втіхи, заспокоєння, розради, втіхи; невтішний.
На кілька днів вона вгасила свою цікавість тими нерозважними одвідинами жахливого карцера (Іван Ле).
2. поет. Сильний, значний щодо ступеня, сили свого вияву.
Піде [молодиця] було до матері на часок, пожуриться з нею і знову додому на муку самотню, на тугу нерозважну (Панас Мирний);
Занудивсь я тяжко, – Ні душі нема: Горе нерозважне Та тужба сама! (П. Грабовський);
// Який виражає смуток, журбу і т. ін.
Чому ж у Христофора вид Сумний і нерозважний? (О. Підсуха).
3. Зроблений без обдумування; необачний, необдуманий.
Він може зробити якийсь нерозважний вчинок і цим пошкодити цілій організації (О. Гуреїв).
4. Те саме, що нерозсу́дливий.
Хотілось бігти, допомогти, вирвати з рук смерті нерозважного сміливця (А. Трипільський).
Словник української мови (СУМ-20)